Невдовзі українці не зможуть дивитися телебачення у звичному форматі

Вікно в світ, яке ми називаємо телебаченням, переживає бурхливий період змін і реорганізації. І цей процес, практично невідомий широкому загалу, але широко обговорюваний спеціалістами і зацікавленими сторонами, йде до завершення. Як наслідок, невдовзі усі ми отримаємо телебачення нового, іншого рівня. Замість аналогового, яке дивиться більшість населення України, прийде цифрове. Цю ситуацію можна в якійсь мірі співвіднести хіба що з переходом з чорно-білого перегляду телепередач на кольоровий. Проте, коли на чорно-білих телевізорах можна таки було дивитися (хай і не в кольорі) кольорові програми, то без спеціальних пристроїв на наших нинішніх телевізорах телепередачі в цифрі не побачиш узагалі. То що виграють і що програють телеглядачі від впровадження цифрового телерадіомовлення, які будуть мати клопоти? З цим ми і спробуємо розібратися у пропонованій статті…

Що таке цифрове телебачення?

Отже, зараз, як уже мовилося, більшість населення України дивиться аналогове телебачення. Це традиційний метод передачі телевізійних сигналів, який вважався стандартною технологією мовлення з моменту появи телебачення. Він передає зображення і звук аналоговим сигналом, безперервним по часу і амплітуді.

Цифрове телебачення (англійською Digital Television, DTV) – галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі. Тобто, зображення і звук кодуються у вигляді дискретних значень. Це новий тип технології мовлення. Передаючи iнформацiю про картинку та звук в байтах, цифровий мовник може передавати набагато більше iнформацiї, ніж це можливо при використанні аналогової технології сьогодні.

Як бачимо, і в найпростішому вигляді така інформація багатьом може здатися надто науковоподібною і незрозумілою. Тому краще розберемося, що цифрове телебачення дає нам, глядачам, тобто споживачам інформаційного продукту, який виготовляють і передають аналоговим чи цифровим способом телеканали?

Краще зображення, нові можливості

Експерти запевняють, що у цифровому телебаченні, на відміну від аналогового, немає поняття погана якість. Просто сигнал або є, або його нема. Телеглядачі також матимуть доступ до більшої кількості каналів. Як твердить заступник директора компанії „Зеонбуд” (про яку ми будемо говорити нижче) Андрій Шумілов, ефірне цифрове телебачення буде транслювати не 5-6, а 32 телепрограми. Глядачі отримають також доступ до нових послуг: EPG (ну ніяк не оминути наукових термінів), відео на запит, інтерактивність, тобто можливість зворотного зв’язку від глядача, "мультикастинг" – трансляцiю декiлькох телевiзiйних програм одночасно, тощо.

І ще: коли буде запроваджено цифрове телебачення, вивільниться багато частот у 4-му і 5-му діапазонах, які використовувало аналогове телебачення. З’явиться так званий „цифровий дивіденд”, який у подальшому можна буде використовувати для мобільного зв’язку та інших нових радіотехнологій. Певний діапазон частот після завершення переходу до цифрового телебачення, буде переданий також організаціям громадської безпеки, зокрема, для ретрансляторів служб пожежної охорони та міліції.

А якщо не переходити на цифру… 

Звичайно, дехто може сказати таке: а навіщо нам ота морока. Нас, мовляв, цілком задовольняє те, що дивимося тепер, тобто аналогове телебачення. Тож, позбавте нас цього цифрового клопоту. На жаль, вигуки типу „Нам ніхто не указ!” тут не пройдуть. Хочемо ми того, чи ні, але живемо таки в глобалізованому світі. І в ньому вже навіть Південна Африка переходить на цифру.

І наша держава, згiдно з планом розвитку цифрового телебачення „Женева-2006”, має перейти на цифрове мовлення не пiзнiше 2015 року. Враховуючи той факт, що Україна є органiзатором футбольного чемпiонату „Євро 2012”, однією з мiжнародних вимог до органiзаторiв є наступна: „країна-органiзатор має володiти цифровим телевiзiйним забезпеченням щонайменш у центральних аеропортних мiстах, мiстах, де розташованi стадiони, що приймають чемпiонат, а також мати мобiльний цифровий телевізійний прийом по всiх ключових автомагiстралях держави”.

Отже, план побудови цифрової телевiзiйної мережi в першу чергу буде реалiзовано в центральних, аеропортних мiстах, та мiстах із стадiонами до 2012 року. У 2015 роцi в усiй країнi вiдбудеться повний перехiд на цифрове телебачення з одночасним вимкненням аналогового ТБ. До речі, пан Шумілов каже, що це станеться 2013 року… Хоча передбачається, що в процесі переходу мовники деякий час (рік-півтора) вестимуть ефірне мовлення одночасного в цифровому та аналоговому форматі.

Між тим, ми маємо й іншу мороку, яка називається інформаційною безпекою. Тобто, наш інформаційний простір далеко не наш. Тож, здавалося б, непогано було, якби усі там Європи і Росії перейшли на цифровий формат мовлення, а ми залишилися в аналоговому. От і були б повністю в цьому плані незалежними. Але.., як зазначив у ЗМІ начальник відділу розвитку та новітніх технологій Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (КРРТ) Олександр Богданов, після 17 червня 20015 року наші аналогові частоти на міжнародному рівні не будуть захищені. Що це означає? Наприклад, телевізійний передавач розташований в Ужгороді чи Донецьку, і його випромінювання буде заважати прийому сигналу в Угорщині, Польщі чи Росії. Ці чи інші європейські країни після зазначеної дати можуть на законних підставах попросити вимкнути наші, українські передавачі або зменшити їх потужність, щоб не створювати перешкод. Теоретично, а швидше за все і практично, у 300-кілометровій зоні від вітчизняних кордонів їх треба буде відключити. Однак, центральна частина України, напевне, деякий час дивитиметься аналогове телебачення і після 17 червня 2015 року. Проте, ми просто не маємо права втратити свою частку частотних присвоєнь. Адже не використані нами частоти можуть бути перерозподілені між державами, що успішніше опановують нову технологію. Тож не варто стояти осторонь технологічного прогресу. Альтернативи цифровому телебаченню нема. Іти проти нього – це все-одно що спиняти руками локомотив, який уже рухається…

Що ж треба зробити, щоби оцифруватися?

Насьогодні понад 50 відсотків телеглядачів України дивляться телебачення, приймаючи аналоговий наземний сигнал. Тож перехід на цифру зачепить інтереси понад 10 мільйонів домогосподарств. Їм доведеться купувати або нові надсучасні телевізори, або сет-топ бокси (декодери) до своїх нинішніх приймачів і підсилювачі для антен. (До всього, не факт, що сет-топ бокси підійдуть до кожного старого телевізора). Можна ще перейти на кабельне, супутникове телебачення і навіть телебачення через Інтернет і не мати мороки. Але це також чималі додаткові витрати. Отже, скоріш за все, державі доведеться надавати субсидії найменш забезпеченим громадянам. У зв’язку з цим виникає запитання: а чи варто взагалі субсидувати стовідсоткове покриття України наземним цифровим сигналом? Чи не простіше використовувати супутниковий пакет? Однак, якою буде стратегія держави в цьому питанні, ще невідомо. Адже згідно з принципами регулювання в Євросоюзі, усі типи цифрового телебачення слід розглядати на рівних умовах (згідно з принципом технологічної нейтральності). Та й узагалі, усі платформи цифрового телебачення надають доступ до більшої кількості каналів і забезпечують (так у всякому разі декларується) стабільну якість сигналу. Проте зрозуміло, що найбільшу кількість каналів можна дивитися через супутник, далі йде кабельне телебачення. А найменше каналів проглядатиме споживач цифрового ефіру. Та поклавши руку на серце, скажіть шановні читачі: чи багато каналів ви регулярно дивитися? Ото ж бо. Інша річ, що цифровим ефіром важко покрити домогосподарства, розташовані у місцевостях зі складним рельєфом. Як би там не було, вибирати тип цифрового телебачення доведеться вам. І на це нема ради.

А як у них?

Ще починаючи з 1995 року, в усіх країнах світу почалося активне впровадження цифрового супутникового і кабельного телебачення. З 1998 року, в буквальному розумінні, розпочалася цифрова технологічна революція в галузі телерадіомовлення і зв’язку. У світі, починаючи зі „старої консервативної” Великобританії, почалося впровадження новітніх ефективних цифрових технологій стандарту DVB-T в ефірному (наземному) телерадіомовленні. Великобританія була в цій справі першою, та лише наступного 2012 року усім жителям туманного Альбіону мають відключити аналогове ефірне мовлення. Між тим, такі країни як Німеччина, Іспанія, Фінляндія і навіть Латвія та Естонія стали на цей шлях пізніше, але вже повністю відключили аналогове мовлення.

Україна значно відстає навіть від найближчих сусідів у плані оцифровування телебачення. Приміром, торік цей рівень сягнув лише 20 відсотків. І то лише завдяки супутниковому типу приймання сигналу, частка якого сягає 82, 4% у загальній кількості домогосподарств з цифровим телебаченням. І все ж, в Україні ще у травні 2009 року розпочалися передачі на постійній основі програм цифрового ефірного телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях.

Хроніка українських цифрових подій

8 грудня 2010 року оператором, по сучасному провайдером, мережі цифрового телебачення в Україні стала мало кому відома і вже згадувана нами компанія „Зеонбуд”. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оголосила її переможцем відповідного конкурсу. Для спеціалістів і зараз є загадкою, хто є кінцевим власником компанії, яка вкладає в проект мільярд гривень, і яку не турбує, що він має окупитися не раніше як за 8 років.

28 серпня цього року Нацрада з телебачення і радіомовлення видала 28 телевізійним каналам ліцензії на мовлення в мультиплексах (наборах телевізійних і радіомовних каналів, що передаються одним цифровим каналом) MX-1, MX-2, MX-3, MX-5 у стандарті DVB-T2(MPEG-4) – один з європейських стандартів ефірного цифрового мовлення. У відповідному рішенні також ідеться про те, що ліцензіанти зобов’язані брати участь в інформуванні населення про перехід країни на цифровий стандарт мовлення – безкоштовно розповідати про це щодня в обсязі 5 хвилин. Такі трансляції мали розпочатися першого вересня 2011 року. Напевне їх уже хтось бачив.

До речі, стандарт цифрового наземного мовлення DVB-T2 розроблено у 2008 році. Наприкінці 2009 року його почала впроваджувати Велика Британія. Стандарт має на 30% вищу пропускну здатність, ніж попередній DVB-T, а також ефективнішу систему корекції помилок і більшу гнучкість у системах кодування. Якщо, DVB-T дає змогу мультиплексування в один пакет до 10 телеканалів, то з DVB-T2 кількість каналів у мультиплексі зростає до 16.

Сумніви

Оце так би мовити офіційна сторона питання. Але.., звичайно, є й інша сторона медалі. Її озвучують незалежні експерти. І їхні судження насторожують. Так, дехто наголошує на тому, що, мовляв, стандарт DVB-T2 вигідний провайдеру, але невигідний в матеріальному плані кінцевому споживачу, тобто усім нам. Дехто натякає на таке: 21 січня цього року прем’єр-міністр Росії Володимир Путін підписав розпорядження уряду. Згідно нього послуги мовлення стандарту DVB-T2, будуть надаватися російським споживачам з 2015 року. 16 березня цього року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України прийняла рішення, яким дозволила компанії „Зеонбуду” обирати між DVB-T і DVB-T2. 22 березня „Зеонбуд” ухвалив рішення про впровадження в Україні цифрового ефірного мовлення у стандарті DVB-T2…

Однак, як зауважують спеціалісти, збільшення ступеню компресії відеосигналу обов’язково веде до погіршення якості. Щоби стиснути сигнал, потрібно викинути частину корисної інформації. Чим більше викидаємо – тим менше деталей у зображенні залишається.

Згідно з експертною оцінкою Дмитра Маковеєнка з Українського державного інституту радіо і телебачення цифрове мовлення може бути надано лише 65-70% населення України. Між тим, тарифи на трансляцію телепрограм „Зеонбудом” сягатимуть щомісяця 10 тисяч доларів, що для регіональних телерадіокомпаній може виявитися непосильним навантаженням. Цікаво, що в більшості інших країн після переходу на цифрове телебачення тарифи для телеканалів зменшилися, оскільки, як ми вже знаємо, одна його частота уміщує більше каналів, ніж аналогове телебачення.

Та найгірше те, що, як зауважує „Незалежна асоціація телерадіомовників” (об’єднує понад 100 телерадіоорганізацій), у результаті конкурсу на цифрове телемовлення, проведеного Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, ліцензії не отримало 68 регіональних та місцевих ТРК, зокрема і черкаські, які по 15-20 років працюють для українських глядачів…

Нав’язливі аналогії

І ось тут хочеться згадати „дєдушку” Лєніна, який найважливішим з усіх мистецтв вважав кіно. Бо через нього можна впливати на найбільшу кількість людей. Безумовно вождь пролетаріату в цьому плані належним чином оцінив би й телебачення. Хоча це зробили ще в 20-х роках минулого століття його ідейні послідовники. Мабуть не кожен з нас, вивчаючи в школі творчість видатного українського поета і публіциста Павла Грабовського, хоча б здогадувався, що творцем сучасного телебачення є його син. Адже перша в світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року. Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходу – Борис Грабовський. Цей факт підтвердила спеціальна міжнародна комісія ЮНЕСКО. Між тим, особисто я саме в школі із захопленням прочитав роман Мітчела Уїлсона „Брат мій, ворог мій”. У ньому дуже цікаво і динамічно розповідалося про те, як американці придумали телебачення. І лише нещодавно дізнався, що в романі до деталей відтворені досліди, зафіксовані у технічних щоденниках Бориса Грабовського, які свого часу дивним чином зникли з центрального бюро раціоналізації та винахідництва ВРНГ СРСР. Більш того, у дорозі на друзки був розбитий і пристрій для передачі й отримання зображення, названий винахідником телефотом, і відправлений ним для демонстрації в Москву… Випадковість? Та рідні винахідника свідчать, що насправді його викликали до Москви, де, вилучивши всі креслення й робочі записи, „порадили” назавжди забути про винахід. Після цього Борис Грабовський вимушений був не лише симулювати божевілля, а й терміново тікати з Ташкента. Не менш промовистим є той факт, що неприємності з уже реально діючим радіотелефотом у Бориса Грабовського розпочалися після того, як військові дійшли висновку, що армії потрібна не електронна, а простіша для розуміння фахівців невисокого рівня і стійкіша до „фізичних впливів” механічна телевізійна система. Цілком ймовірно, що винахід українця, оцінений як перспективний лише для використання у мирних цілях, міг потрапити на Захід не без сприяння радянських спецслужб. Варто нагадати, що вони активно працювали над створенням бізнесових структур, здатних служити легальним прикриттям для розвідувальної діяльності. Як бачимо, історія голубого вогника досить темна. І чомусь сучасне впровадження цифрового телебачення теж вкрити недомовками, таємницями, непрозорими схемами… Хоча… дивуватися не варто. Адже телебачення – це завжди гроші і вплив на людей.

 Та усе це деталі і нюанси. Найголовнішим висновком для нас має бути той, що цифрове телебачення незабаром прийде в кожну хату і квартиру, нам нікуди від нього не подітися. Без цифри не буде ні футболу, ні концерту ні „мильних опер”. Тож кожному треба вже зараз думати, як достойно зустріти його прихід. Але і це не надовго. Науково-технічна революція настільки пришвидшила технічний прогрес, що майже недосяжне вчора, сьогодні починає стукати в двері. Так, кажуть, невдовзі на нас чекає телебачення за замовленням, тобто реалізація свободи дивитися, що хочеш і коли хочеш. Питання лише, чи погодяться на таке політики і владоможці? А от еволюція об’ємного звуку і 3D зображення, напевне, зовсім скоро приведе до посилення, як мінімум, зорових і звукових відчуттів. Можлива навіть імітація присутності. І вже практично розроблені технології, які дозволяють передавати запахи й дотики. Тож, незважаючи на впровадження цифрових технологій, навряд чи варто спішити з придбанням нових телевізорів, якщо на цифрі спроможні працювати ті, що у вас є зараз. Можливо вам удасться дочекатися нової хвилі змін?..

Олександр ВІВЧАРИК, Сміла